Рахів та його Кровище
Довгу розповідь про осіннє Закарпаття хочу
завершити у Рахові – найбільшому населеному пункті з усіх відвіданих за ті
п’ять днів та одній із гуцульських культурних столиць.
1. Загальновідомо, що він є найбільш
високогірним містом України із центром на 430 метрах над рівнем моря, а
вертикальна відстань між найвищими та найнижчими вулицями складає близько 800
м, що навіть у голові не вкладається. Також це найсхідніший райцентр Закарпаття
(200 км до Ужгорода, на секундочку). Доля не надто поблажливо поставилась до
архітектурних пам’яток Рахова, їх тут майже немає, але це сповна компенсується
космічними гірськими краєвидами навкруги.
У такому місті було б гріх просто пройтись
вулицями і не залізти хоча б на одну з ближніх вершин, з якої можна поглянути
на нього з висоти. Із цих ймовірних вершин я вибрав гору Кровище (817 м), до
якої від центру кілометри три з копійками, не рахуючи набору висоти. По-перше,
вона знаходиться східніше Рахова і зранку з неї повинно бути краще освітлення,
а по-друге, хоча б через брутальну назву, чому б і ні. Я підкорив Кровище!
2. Дорогою до неї спочатку потрібно перейти
Тису.
3. Та традиційно мальовничу у горах залізницю,
де відпочивав перед вечірнім відправленням якийсь раховоз.
4. Далі починається набір висоти, одразу на
міських вулицях. На одному з підгірків стоїть аскетична православна церква
незрозумілого віку.
5. Дорогу, що веде на Кровище, для стилістичної
спорідненості я б назвав Говнище – вона являє собою типову карпатську
ґрунтовку, що восени перетворилась на важкопрохідне болото, у якому реально
якщо не вивалятись, то повиламувати собі ноги. Як нагорода, з першого ж
неприкритого деревами повороту, – класна панорама міста. Здавалось би, якщо
піднятися ще вище, то й види звідти можуть бути кращі, а от ніфіга.
6. Центральна частина Рахова досить компактна,
до неї я б відніс фрагмент від жовто-зеленої церкви в лівій частині кадру до
червоного костьолу в центрі, а від нього – поворот до вокзалу, правіше якого
сховався і автовокзал.
7. Костьол та сучасний собор по сусідству:
8. Вокзал зблизька не фотографував, обмежившись
кадром із висоти, він недавно реконструйований і для такого містечка
величезний. Нині це тупикова станція, звідки стартують раховози по всій Україні
(на той момент були поїзди в Київ і Харків). У сторону Ужгорода залізна дорога ніби
фізично існує, але не використовується, бо її фрагмент до Тячева проходить по
території Румунії, по-знущальницьки над самим кордоном.
9. Звертають на себе увагу і самотні хатки на
протилежній горі, фактично на одному рівні з хмарами. На важкодоступних вулицях
за сотні вертикальних метрів від центру, а цілком собі міські жителі.
10. А такі види відкриваються у протилежні від
Рахова боки, по мірі підйому нагору:
11.
12. Найцікавіше було на той момент на стороні
сонця, з яким вперто боролись хмари, що того дня носились над містом як
підстрелені. І створювали попутно якісь неземні кадри.
13.
14. І через кілька хвилин вже ніщо не нагадувало,
що недавно була сонячна погода, а саме світило мінімалістично ледь пробивало
заслін.
15. А видимість плавно наближалася до нуля.
Добре, що там в принципі важко заблукати.
16. Скоро показалось і Кровище, що на місцевості
виступає досить чітким горбиком. Хоча я вже очевидно йшов всередині хмари, і
здавалося, що підкорення вершини уже має суто спортивний інтерес, бо згори все
одно нічого не побачу.
17. Але вийшло зовсім навпаки – насправді
західна сторона поки трималась незахмареною, і виглядало все звідти просто
фантастично.
18.
19. Напрямок, із якого я прийшов, затягнуло
майже повністю, і хмари просто вляглися на ближні пагорби. Це було в якомусь
сенсі неймовірно, коли можна не те щоб буквально доторкнутись до них, але зайти
всередину – то точно.
20. А з інших боків розлилися молочні моря й
ріки:
21. Дорога понад хмарами:
22. З вершини видно само собою і Рахів, от
тільки уже густо прикритий туманом. Тому-то й було так важливо сфоткати його
хоч і з нижчої відмітки, та поки взагалі була така можливість.
23. Північна околиця має
індустріально-промисловий вид:
24. Вертатись думав тією ж дорогою, та в умовах
нульової видимості сенсу не було, тому погнав наввипередки з негодою далі на
північ, паралельно межі міста.
25.
26.
27. Сліди цивілізації і тут присутні.
28. Але переважно все незаймане й чарівне.
29. Зрештою вийшов на поперечну стежку, що веде
в місто. Знову понад хмарами:
30.
31. Я розумію, що для таймлапса потрібно тримати
камеру в повністю статичному положенні, але штативу у мене немає. З іншого
боку, не міг не зняти хоч трохи ті дикі хороводи, хоча б і з тремтінням
зображення.
32. Милі квартали приватного сектору в долині
Тиси:
33. Частина будинків багатоквартирна і якась
аристократична навіть.
34. Та ще трохи природи, перш ніж остаточно
повернутися в місто. Десь там мене нагнав і дощ.
35.
36. Познайомився з місцевою красунею.
37. Вулиця, що цікаво виглядала згори, виявилась
такою і знизу. Добротні старі будинки схожі на міжвоєнні. Це школа:
38. Поруч – кілька житлових. Навіть попри
утеплення видно, які вони були цікаві, кам’яний низ, дерев’яний верх.
39. Чимось нагадало чеський квартал у Хусті,
тільки про нього багато хто чув, а про цю вулицю в інтернеті ні слова. Можливо,
тому що натрапити на неї можна хіба що випадково, як я?..
40.
41. Далі залишилось промайнути повз руїни
картонної фабрики, за якою парк, а з нього вже й вершечки храмів середмістя
видно. Доречно, що злива виявилась короткою, і до огляду центру якраз знову засвітило
сонце.
42. Православний собор Зіслання Святого Духа
(1991).
43. Костьол св. Яна Непомуцького збудований у
1825 році.
44. На 83,8% українців у Рахові припадає 11,6%
угорців та 3,2% румунів. Судячи з відсутності дубляжу румунською, в католицький
храм вони не ходять.
45. У центрі міста стоїть пам’ятник гуцулу з
написом «Знаймо – хто’смо». Рахів цілком має право зватися однією із
символічних гуцульських столиць.
46. Із цивільної забудови виділяється суровий
міжвоєнний функціоналізм.
47. Іноді зі збереженими раритетними вивісками.
48. Греко-католицька церква Успіння Пресвятої
Богородиці (1792) на вулиці Шевченка.
49. Звертає увагу, як за нею по крутому схилу
буквально подерлись нагору будинки і кладовище. Із просторами рівної землі тут
явно проблема.
50.
51. До автовокзалу вкотре потрібно було перейти
Тису, для чого скористався пішохідним містком. Варто зауважити, що здебільшого
Рахів-архітектурний все ж виглядає так, як тут:
52. Відповідно гірські краєвиди навколо
набувають неабиякого значення, перетворюючи це місто із тривіального на одне з
найгарніших та найцікавіших в Україні.
53.
Комментировать
По материалам: http://blog.i.ua/user/3593109/2367289/